день села 

Мета. Розширити знання учнів про рідне село, його мешканців.        

           Виховувати стійке почуття національної свідомості і                                                                               

           високої духовності, любов до рідного краю,  почуття  

           гордості за своїх земляків. Розвивати творчі здібності 

           школярів.

Обладнання. Вишиті рушники, виставка дитячих малюнків про рідне село, фотографії краєвидів села, хліб і сіль на вишитому рушнику.

Хід виховної години

   І. Вчитель.

 (На фоні музики  «Село, моє село).

   Село моє рідне, у тихім розмаї

   Я пісню веселу про тебе співаю.

   Лежить моє тихе село серед лісу

   Немов би сховалось, як пташка в калині.

   В зелених деревах хатини біленькі

   Собі виглядають такі чепурненькі.

   Ведучий. Доброго дня, наші маленькі  друзі, шановні гості!

Ви сьогодні усі дуже гарні, усміхнені. Але давайте перегорнемо кілька сторінок назад із вашого ще зовсім маленького життя. Коли ви народилися, то першим  побачили обличчя матері. Відчули ніжність погляду і тепло її рук. Для вас у перші хвилини, в ті перші дні  оце і було всім життя, всім світом. Іншого не існувало.

   Ведуча. Але і цей материнський образ  поки що не чіткий.

Проходять тижні, місяці, і починає сприйматися найрідніша людина в окремих рисах,  розрізняються інтонації материнського голосу, запам’ятовується  материнська постава.

   Ведучий. Іде час, навколо материнського світу починає виростати інший світ, який стає близький нам, перетворюються на дорогоцінні частинки «я», яке постійно утверджується.

   Ведуча.  Що ж це за світ? Він – наша кімната, найближча сільська вулиця, сусідські діти, які стають друзями, автомобілі, що мчать кудись дорогою повз наш двір за межі нашого дитячого сприйняття. Інтуїція підказувала нам, що земля ширша за ту, що перед нашими очима. Ми дізналися, що одна частина  нашого села називається Бочанка, Вовкотня, Підкозилівка, Погоріловка тощо.  Згодом дізналися, що крім нашого найріднішого села Орлівки є й інші села, міста.

   Ведучий. Але і тут, де ми з вами живемо світ виявляється з  кожним днем багатшим, ніж учора. Ми пізнаємо у нашому куточку магазин, ферму, навколишні поля з тракторами, комбайнами, працьовитими людьми. На стінах кімнати затримують нашу увагу фотографії, і ми дізнаємося, що у наших бабусь і дідусів були свої мами і тата.

   Ведуча.  «Вчора» зникає все далі і далі, закриваючи простір далеких часів. Ми мріємо про майбутнє, а завтрашній день теж іде від нас. Та ось настає священний час, коли все це (велике і маленьке) що ми усвідомлюємо і що нас оточує, що є для нас минулим і майбутнім, зливається в одне коротке, але горде слово -  Батьківщина!

    Учень.                    Де зелені хмари яворів

                                     Заступили неба синій став,

                                     На стежині сонце я зустрів,

                                     Привітав його і запитав:

    Учень.                     -Всі народи бачиш із висот,

                                     Всі долини і гірські шпилі.

                                     Де ж найбільший на землі народ?

                                     Де ж найкраще місце на землі?                                               

      Учень.                  Сонце усміхнулося здаля:

                                     -Правда, все я бачу з висоти,

                                     Всі народи  рівні, а земля

                                     Там найкраща, де вродився ти!

     Учень.                  Виростай дитино й пам’ятай:

                                     Батьківщина – то найкращий край!

       Учень.                 Є багато країн на землі,

                                     В них – озера, річки і долини.

                                     Є країни великі й малі,

                                     Та найкраща завжди – Батьківщина!

      Учень.                 Є багато квіток запашних,

                                     Кожна квітка красу свою має.

                                     Та гарніші завжди поміж них

                                      Ті, що квітнуть у Рідному Краю.

      Учень.                    Є багато пташок голосних,

                                       Любі, милі нам співи пташині.

                                       Та завжди наймилішими з них

                                       Будуть ті, що у Рідній Країні.    

Ведуча.  А як ви розумієте зміст речення «Моя маленька батьківщина»? Найкраща вулиця на світі,

Де народився і зростав,

Де клен  дощами весь умитий 

До тебе гілля простягав.

Із журавлем криниця край обійстя,

Щоб спрагу вгамувати зміг завжди.

І розповідь батьківська щира й чиста,

Неначе крапелька ранкової роси.

Та де б не був ти 

В світі цім бурхливім,

Куди б не занесла тебе могутня течія,

Ти знай, що краща в цілім світі 

та вулиця, з якої йшов у життя.

       Учні:   - Це рідна хата, подвір’я   і садок. 

                   - Криниця біля хати.

                   - Кущ калини біля криниці.

                   - Квітничок із мальвами і жоржинами.

                   - Це тато і мама, братики й сестрички, вся родина.

       Ведучий. А що означає любити Батьківщину?                       

       Учень. Любити Батьківщину  - означає любити рідну хату, батьків, бабусь і дідусів, знати свій родовід, традиції і звичаї українського народу, свого села, не кривдити менших, допомогти пташині у скрутну хвилину, любити українську пісню, мову солов’їну , бажати доброго дня друзям, всім односельчанам  і всім, усім людям.

        Ведуча.  Наше село – найрідніша маленька батьківщина, бо як каже народна мудрість: «В гостях добре, а вдома краще.»

        Учень.                 Село… Село… Для мене миле слово.

                                     Якоїсь сповнене незнаної краси.

                                      І чуєш, ніби тиха колискова,

                                      Бринять краплиночки сріблястої роси.

         Учень.                У гаї дзвінко соловей співає,

                                      Шумлять діброви і  бринять жита.

                                      Чути, як зозуля десь рахує

                                      Комусь веселії і довгії літа.

         Учень.                 Багато гарних сіл на світі .

                                      Але мені миліш за все

                                      Моя Орлівка сонцесяйна,

                                       Така прекрасна, дорога.

      Учень.                    У цім селі я народився,

                                        У нім живуть мої батьки,

                                        Куди не глянь – дерева й квіти,

                                        І в їх вінку блищать ставки.

      Учень.                     Моє село – земля мого коріння,

                                        З тобою ми зріднились недарма.

                                        Порогу отчого благословення

                                        Ріднішого й дорожчого нема!

       Учень.                    Вийде рідне село на жнива й сінокіс,

                                        Заспіває село на весіллях дзвінких.

                                        На просторах живих вітерцем повело.

                                        Пахне хлібом село.

    Учень.                     Моє село – це квітів дивні чари,

                                       Що зблискують росою на світанку.

                                       Усе тут рідне, навіть в небі хмари.

                                       Тут частка мого серця до останку.

    Учень.                    Де усе дороге, Україно?

                                        У веселім моєму селі.

                                        У маленькій, цій дружній родині,

                                        Де спокійно і добре мені,

                                        Наче в ясному й мирному сні.

  Учень.                    Село моє – краплиночка на карті,

                                        У світі невідоме, та дарма.

                                        Ну а чого б без нього були б варті

                                        Ми з вами, кожен зокрема?

     Учень.                    Пливуть літа, мов птиці в небі синім,

                                        Давно дитинство сонечком  зайшло.

                                        Моє село, село на Україні

                                        Казковим буйним цвітом розцвіло.

        Ведуча. Чи знаєте, діти, чому наше село має таку величну назву – Орлівка? Ось послухайте легенду про наше село.

        Ведучий. Дуже цікава біографія  у нашого села. Її творили живі люди, жителі Орлівки…

         Ведуча. Сучасний портрет села такий…                                  

         Ведучий. Жителі села, як колись так і зараз, займаються землеробством. Сіють жито, пшеницю, овес, ячмінь, садять картоплю, вирощують овочеві культури. Колись сіяли льон, коноплі. Це було основною сировиною для виготовлення одягу, постільної білизни. На даний час багато жителів виявили бажання працювати індивідуально, а тому отримали у власність земельні паї.

Учень.                      Люблю я у рідному краю

Пропахлі вітром колоски –

Таке чіпке безмежне поле,

І мамин хліб, і ті стежки

Якими вранці йду до школи.

І перші проліски в гаю,

І щедре сонечко в блакиті.

Люблю Вкраїну я свою:

Вона найкраща в цілім світі.

Учень.                      Горджуся родом хліборобів,

Майстрами хліба і землі,

Шаную скромний їх доробок,

Діла великі і малі…

Ось дар священний їх – хлібина -

Лежить у мене на столі,

Неначе пісня голубина,

неначе сонце на крилі.